• Вітаємо вас з виходом пісні “Ми українці, ми можемо все” вона дуже надихаюча. Розкажіть, як створювалась ця пісня і чи легко написали цей текст?

Перше “відчуття”, що з’явиться пісня було влітку. До того ж, відверто кажучи, певний період з 24 лютого я не брав до рук, навіть, гітару. Для мене це було емоційно важко. Пізніше змусив себе це зробити, для того, щоб себе перезарядити. Я намагався створювати пісні, але вони було проникнуті негативними емоціями, які ми всі переживаємо. Можливо серед них були й вдалі, але не виникло бажання ними ділитися. Не знаю, можливо й колись щось з цих пісень і вийде. Я шукав позитивні враження поміж усіх негативних, насправді цього багато. В нас є неймовірна гордість за українців і причин для цього багато. Нас оточують живі приклади, які надихають. І в якийсь момент дійшов до того, що пісня буде про українців. Це саме те, що я хочу і буду співати багато разів. Те, що буде підтримувати, адже кожен епізод з цієї пісні – це все наші перемоги, яких насправді набагато більше. В голові прозвучала головна ідея — “ Ми українці, ми можемо все”. Я відчув, що ця пісня точно буде. Це й перша пісня, яку колеги з “Mad Heads” із задоволенням прийняли.Раніше, на все, що я їм показував вони реагували стримано, а тут сказали: “Ми хочем це грати, це для “Mad Heads” і ми хочемо бути частиною цього”. Почали грати на концертах і завершили студійну роботу. Пісню заграли повністю наживу, всі інструменти “живі”. Ця пісня надихає нас, надихає людей. Коли ми співаємо, я дивлюся в очі публіки та бачу, що вона їм відгукується. Сподіваюся вона стане тою підтримкою, яка нам потрібна і ми будемо робити ще більше, бо ми УКРАЇНЦІ. 

• Зараз часи великих випробувань і великих можливостей в українській культурі. Як ви вважаєте, над чим треба працювати нашій країні?

Ми вже працюємо, кожен. Настав той час, коли в українців максимально розкривається схильність до самовизначення. Людям не потрібно казати, що робити. Кожен робить те, що відчуває. Зараз створюється дуже багато такого, що створює історія не тільки для української культуру, а й для світової. 

Я дуже маленька частина цього процесу, для того щоб казати, що й кому потрібно робити. Вдячний долі за можливість бути тут і брати в цьому участь. 

• У вас є два склади колективу “Mad Heads”, один в Канаді, інший в Україні. Який шлях розвитку своєї музичної діяльності ви бачите? Поділіться творчими планами.

Дійсно, був період коли існувало два склади одночасно. Навіть були концерти, які давалися в один день, наприклад, в Торонто і в Києві. В якийсь час я повернувся в Україну, зокрема, це було пов’язано з ковідом. Тоді у всьому світі публічна діяльність зупинилася, не було можливості займатися серйозним шоу-бізнесом. Власне й тоді виникла переоцінка цінностей. Так, в Канаді у мене залишилися друзі з якими я підтримую зв’язок, але найважливіші люди у мене в Україні. 

До того в мене була ілюзія “маленького світу”, за 8 годин з Торонто в Київ. Звичайно, в Канаді справи не закінчилися, зокрема, музичні. Коли відчув загрозу великої війни, то розумів, ящо залишуся в Канаді, то буду “кусати лікті” й не зможу нічого зробити. Сів на літак та прилетів сюди. З тих пір я в Україні та думаю, що буду тут й до нашої перемоги. Багато музикантів виступають на благодійних концертах за кордоном, ті люди, які це роблять – молодці. Я ж обрав менші концерти тут, але з своїми людьми. 

• Перемога за Україною, кожен, як мантру це повторює, ми в це віримо, до цього докладаємося. А що особисто вам додає впевненості у нашій перемозі?

Я це відчуваю. Давно захоплююся українцями, скільки вже було складних випробувань, але нас не зламати. В нас є ця внутрішня сила. Зараз триває неймовірна боротьба, кожен докладає зусилля, тож якщо я можу вставити своїх “5 копійок” – я це зроблю. 

Розмовляла Тетяна Панченко