Антон Слєпаков — фронтмен гурту “Вагоновожаті”, культова особистість для шанувальників електронної альтернативи.
Наприкінці березня Антон Слєпаков разом з Андрієм Соколовим почали створювати новий проект — “Warнякання”. Це своєрідний щоденник, який записує рефлексію Антона на події повномасштабного російського вторгнення, а Андрій створює музичний супровід до цих віршів (або стішів, як їх називають автори).
Музиканти виступають у різних містах і всі зібрані на концертах кошти віддають на потреби ЗСУ і вимушених переселенців.
Більше про важливість проекту та творчі плани, Антон розповів у нашому інтерв’ю.
- Антон Слєпаков у Файному місті! Як ваші справи?
Взагалі дуже добре, ще б війна закінчилася… А так, то ми “потужно” налаштувалися на цей тур та на цю програму, поки особливих проблем не було. Проект “warнякання” нами задуманий як благодійний. Всі кошти з якого ми передаємо на благодійність, на потреби військових, або переселенців. Тому в кожному місті, в кожному конкретному випадку, ми співпрацюємо з приймаючою стороною та дізнаємось які потреби є, щоб їх можна було закрити. Кожен концерт — це наша дуже точкова, маленька краплинка допомоги всім тим, хто зараз допомагає нашій країні.
- Багато українських артистів пережили зовнішню трансформацію, перейшовши суто на український напрямок, якщо говорити про внутрішню трансформацію, то яку пережили ви?
Звичайно, я не вірив, що все це буде відбуватися наяву. Наш мозок налаштований так, що він відштовхував цю інформацію. Та й нам здавалося, що нашому сусіду вистачить здорового глузду. Зараз війна дуже близько, вона відчувається на такому “підшкірному рівні”. Ти чуєш вибухи, бачиш перелякані очі близьких, дітей, тварин, які сидять в сховищах. Відчуваєш, що живеш під час воєнного часу. На жаль…
Як таких змін я не відчув, але зараз роблю лише те, що відгукується, от цей проект з яким ми зараз в турі мені відгукнувся.
- “Warнякання” – це проект про що? В чому вбачаєте мету без перебільшень сміливого експерименту?
Я не думаю, що це сміливість. З однієї сторони, дуже шкода та сумно, що повномасштабна війна стала тригером та натхненням для цього проекту. Я б з великим задоволенням писав про більш світлі речі, але ці тексти самі знаходили мене, вони просто фіксувалися і в якийсь момент Андрій — мій колега по цьому проекту сказав, що ми не маємо права це відкидати. Всі ці відчуття, емоції просто ростануть та зникнуть, ти вже не згадаєш, як і що ти відчував в березні, квітні й так далі. Тому ми почали фіксувати ці стани, а ще, за допомогою цього проекту робити щось корисне — донати. Це виявилось дуже зручно, тому що наші старі проекти заморожені та займатися активно музикою, музичним процесом, чи навіть шоу-бізнесом, як раніше, і звідти збирати донати – майже неможливо. В цьому актуальність і особлива місія цього проекту.
- Ви в проекті «Warнякання» не один, розкажіть про свого партнера?
Це мій дуже давній друг, з яким знайомий ще з часів мого перебування в Дніпрі. Ми там робили проект “Грузовики”. Коли ж проект закінчився, а почалися поштовхи нового “Вагоновожатые” одним з перших запросив Андрія. Він з певних причин не зміг туди “влитися” на початку, але приєднався останнім та став звукорежисером, техніком сцени та нашим головним помічником. Він як музична, електрона одиниця робить багато цікавої музики, яку ми згодом почали втілювати в наш проект, який не мав назви. Ну, а коли почалася повномасштабна війна він сказав: “ Давай робити, що вміємо”, от згодом це отримало назву “warнякання”. Андрій дуже надійний, крутий та людяний, ми його цінуємо і неймовірно раді, що в нас відбулася така співпраця.
- Чи відчуваєте ви підтримку від інших українських культурних діячів в своєму проекті «warнякання»? Чи можливо співпрацюєте з кимось? А про кого змінили ставлення за час війни?
Не впевнений, що нам потрібна ця підтримка. Адже, ми впевнені в тому, що робимо. Знаєте, не завжди митці знаходять час, щоб ознайомитись з чужою творчістю, адже самі зараз дуже зайняті. У них гастролі, волонтерська діяльність, або ще щось інше, що наближає нашу перемогу. Тому, як такої повноцінної підтримки від когось ми не відчули. Хоча наша співпраця з Олександром Колменом Сердюком, який в цьому проекті несподівано виступив нашим тур менеджером. За плечами вже 3 спільних тури, де він допомагає нам з різними менеджерськими потребами.
Я зрозумів, що саме для мене не час виясняти хто кращий, а хто гірший. Зараз в нас один спільний ворог, тому сортувати українців за певними відзнаками не на часі. Дуже добре, що до багатьох дійшло, яким є справжній наш північний сусід, що співпраця з ним останніх 8 років була дуже великою помилкою. Добре, що нарешті в багатьох відкрилися очі.
- Це питання точно цікавить ваших слухачів. Що буде з «Вагоновожаті», чи повернуться вони до своїх слухачів, і якщо так, то в якій формі?
З “Вагоновожаті” все добре, просто ми зараз не граємо, тому що “warнякання” мобільніший проект і для нього потрібно набагато менше зусиль в плані логістики, апаратури та багато інших важливих аспектів.
“Вагоновожаті” все ж таки більш складний учасник музичного процесу, який більше підходить для мирного часу. З нами все добре, ми в класній формі, все пам’ятаємо, але чекаємо кращих часів!
Що буде далі ми не знаємо. Зараз створюємо “warнякання” — це наш експеримент, перший альбом який створюємо в реальному часі. В ньому немає фінальної точки, сам час підказує той, чи інший напрямок. Мені здається, що будь-який досвід, навіть травматичний не варто забувати. Потрібно обдумувати, переживати, тому цей проект буде допомагати не забути це.
- Дуже часто музикантів та творчих діячів вважають пророками серед людей. Поділіться, що пророчите для України своєю творчістю?
Будь-яка творчість не спрямована на пророцтво. Якщо відштовхуватися від “Вагоновожаті”, то в нас нещодавно вийшов кліп і це трек в якому закладена мантра на нашу перемогу.
- Цитата з вашого тексту: «Пляшка, притримана до перемоги». Якщо не секрет пляшкою чого святкуватимете нашу перемогу?
В цьому речені головне перемога, а пляшку чого розіп’єте річ другорядна.
Розмовляла Тетяна Панченко
