Почувши його один раз – запам’ятаєш назавжди. Унікальний голос, слова та музика, що не може не знаходити свого слухача, тому з кожним днем їх стає все більше і більше. Сергій Асафатов – талановитий співак та мультиінструменталіст, людина чия життєва історія дивує та надихає. Глибоко про музичне і культурне в нашому інтерв’ю:
Сергію, раді вас бачити в Тернополі. Знаємо, що сьогодні ви долучилися до благодійного заходу на підтримку ЗСУ “Бункерник LIVE”. Які враження від міста?
– Я був у Тернополі 2 рази, але цього разу для мене місто відкрилося зовсім з іншої сторони. Все по-іншому коли ти не просто приїхав зіграв, застрибнув в поїзд і поїхав, а є можливість познайомитися з містом, трішки пожити тут, щоб відчути місцевість. Зараз просто отримую величезне задоволення від міста, людей і взагалі всіх моментів. Місія в цього візиту дуже важлива – благодійний захід. Це безумовно на часі, а допомога нашим захисникам потрібна не тільки з точки зору поповнення бойового обладнання, а й свідчення того, що народ і армія єдині.
Відео прямої трансляції
У кожної творчої людини є особлива історія знайомства зі своєю діяльністю. Як ви познайомилися з музикою та чому вирішили пов’язати з нею життя?
– Знайомлюся до сьогодні (усміхається). Мені було 6 років, коли я вперше почув духовий оркестр. Почувши цю музику, я розплакався від щастя. Здається, саме тоді я зрозумів, що хочу дізнатися як воно все працює. До того моменту я слухав музику і чув кожен інструмент окремо, але не знав як це все називається та поєднується. В дитячому будинку з ручок робив барабан, а щоб зробити гітару брав дошку і натягував «струни». Не було людей, не було інформації, а можливість з’явилася лише в 18 років, коли вступив до музичного училища. З того часу я багато чому навчився, так би мовити, всупереч усьому!
Як почати розвиватися в музиці?
– У кожної людини різні старти. У мене був свій старт, в якому тисячі невдач та дуже багато програшів. Універсального рецепту немає. Так за гроші можна зробити багато – записати альбом, зняти нереальний кліп, але якщо в цьому немає життя, енергії, тої магії, яка торкається людей, то все, що ти робиш – даремне. Тобто тут абсолютно не відіграє роль якість запису, ти можеш на диктофон записати, грати на найдешевшій гітарі, але якщо є магія, то це торкається людських душ. Музика – це моя мотивація прокидатися зранку. Якби не було важко, майже весь свій час я в такій бідності жив і все, що заробляв я вкладав в музику, за останні гроші струни купував, адже знаю, що для мене це найважливіше.
Мені дуже хочеться робити музику такою, щоб на неї не впливав час. Сам коли слухаю музику, буває плачу, просто плачу й я розумію людей які мені пишуть про свої емоції. Я вдячний їм за це та дуже радію, що моя музика допомагає переживати важкі моменти, надихає та відгукується.
Ви мультиінструменталіст, то скільки інструментів освоїли на цей час?
– Оскільки я навчався в музичному училищі, то життя подарувало мені прекрасний шанс навчитися грати на контрабасі та потрапити у вир класичної музики. За рік освоїв контрабас, що вже на другому курсі мене взяли в оркестр філармонії й в театр. Паралельно я вчився й на інших інструментах: домра, скрипка, віолончель, бандура, на всіх духових. Все пробував вперше, а виходило так ніби вже знав як потрібно. Звичайно, за цим стоїть колосальна праця, о 6 ранку я вже займався та грав в коридорах училища, а самі заняття починалися о 9 ранку. Але тоді у мене було відчуття, що я потрапив у персональний рай. Мені все було цікаво. Я стільки років мріяв навчитися музиці, що й зараз коли беру до рук якийсь музичний інструмент, то вчуся та відкриваю по-новому.
Скільки пишеться пісня?
– По різному. Одна пісня може писатися 3 роки, а інша 3 дні. Буває така пісня, що ти пишеш тиждень-місяць, від мене всі дівчата йдуть. Любити музикантів складно. Я ніби відчуваю, що мною хтось керує, можу встати посеред ночі та почати роботу.
Процес створення пісні – це як готування на кухні. Все під рукою, там флейта, тут барабан, там гітара, часом буває одразу «зготувати», а буває, що чогось тобі бракує. Ти ходиш думаєш, «пробуєш» і відчуваєш, що потрібно додати. Я не хочу робити «музичний фаст-фуд», на одне літо, хочеться щось вічне.
Пригадайте свій найяскравіший виступ. Як можете описати емоції, які ви тоді відчували?
– Кожен концерт найяскравіший, адже я постійно щось вдосконалюю. В мене було дуже багато концертів, а взагалі я був безвідмовний, переграв де тільки можна. Безплатно, за дорогу, за їжу, мені було байдуже, аби можна було донести свою музику до людей. Напевно, все ж мій найяскравіший концерт ще попереду, я про нього мрію.
От ви були на різних шоу, що вони вам дали? Чи була у вас стратегія?
– Про таке навіть й не думав, все що мав, це бажання нести свою музику в маси. Якщо життя дає шанс, я його завжди використовую. Це як 10 копійок які лежать, я завжди їх підніму, ніколи не пройду. Навіть якщо вони в болоті, а раптом там і 100 доларів можна знайти. Не підняв 10 копійок, то й 100 доларів прогавиш. Я не цураюся моментів, для мене кожна можливість це як знак згори. Так наприклад, я мріяв записувати свої пісні в студії, але не мав фінансової можливості. І от гуляючи, натрапив на афішу про конкурс вуличних музикантів призовий фонд якого нараховував 10 000 гривень. Вирішив взяти участь і переміг, власне весь цей виграш вклав у студійний запис. Так і моя участь в шоу це був збіг обставин, раніше думав, що нікому я там не потрібний. Ми якось йшли з репетиції, а якраз проходив відбір Х-фактора у Вінниці, зайшли заглянути. Спробували й пройшли. Я знав, що після конкурсу мене не заберуть продюсери в шубах на білому лімузині. Все сприймаю як досвід та ні про що не жалію, навіть про Холостячку (сміється).
Почалось повномасштабне вторгнення, як ви себе заспокоювали?
– Я писав музику. Живу на Борщагівці та весь цей період був там. Засинав в навушниках, щоб не чути вибухів. Зрозумів наскільки життя крихке, що в один момент в тебе можуть все забрати. Я переживав дуже складно, так у мене була тривожна валізка, туди я склав всю свою музику в старому ноутбуці, мікрофон, звукову карту та мою гітару, більше для мене нічого не треба. Всі ці речі та інші дрібнички, я їх бережу, адже з ними пов’язані історії.
У вас зараз дуже багато виступів на благодійних заходах. У чому різниця між концертами у мирний час і зараз?
– Для мене немає різниці. Новий рік я двічі зустрічав з військовими на фронті. Нещодавно з Мірзояном були в Ірпені у військовій частині, де були окупанти. Я нереально хвилювався, я й так хвилююся перед кожним концертом, але тут просто зашкалювало. Я розумів, що частина тих людей їде на передову, і для когось це міг бути останній концерт. Бачив ті очі сповнені всіма подіями, але дякую Богові, що своєю творчістю можу хоч на мить витягнути їх з тієї реальності й побачити посмішки на обличчях.
Якою ви бачите українську музику в майбутньому?
– Я взагалі бачу Україну щасливою та квітучою. Дивлюсь на наших людей, та вони в хорошому сенсі божевільні. Якось в березні я їхав в автомобілі та включив радіо, одна радіостанція, друга, третя і всюди грала лише українська музика, подумав собі «Господи, невже я дожив до того моменту, коли звідусіль лунає українська музика?».
Можливо ви готуєте, щось зовсім нове для своїх поціновувачів та можете привідкрити завісу для наших читачів?
– Мрію про концерт з симфонічним оркестром.
Коли почав про це мріяти, то доля сама мені почала дарувати людей. Так я познайомився з Тарасом Демчишиним і тепер це наша спільна мрія.
В Instagram я вподобав відео з диригентом, а через тиждень він написав мені з пропозицією про яку я і мріяти боявся. Перші мої думки були: “та це не можливо”, “мене ж навіть ніхто не знає”, “ти 5 гривень не мав в кишені, хліб собі купити”, але я вирішив, що доля знову підкидає мені можливість, на яку я обов’язково маю погодитися. Тарас зараз працює диригентом національного симфонічного оркестру в Японії і запропонував створити партитури на мої пісні, а я ж то знаю скільки там праці потрібно. Уявляєте, а він хотів це зробити безкоштовно! Я чую свою музику з оркестром, Тарас чує мою музику з оркестром, ми дуже хочемо це зробити. І вже зараз на моїх концертах можна почути ці яскраві оранжування.
Важливо мати мрію, адже це найцінніше, бо гроші то пустота, ти можеш жити в такому багатстві, але в такому нещасті, не знати для чого ти прокидаєшся.
Ви щаслива людина?
Я щасливий, навіть коли не маю що їсти. Щасливий, що маю можливість займатися тим чим люблю. А ще за все потрібно бути вдячним і ділитися цією вдячністю, бо ти сам сієш ті зернята, вони ж потім будуть проростати.
Розмовляла Тетяна Панченко
МЕНТАЛІКА – психологічне шоу – випуск 8. Гість...